понеділок, 25 січня 2021 р.

 

    ГІМН ЖИТТЮ ВІД «СОНЯЧНИХ КЛАРНЕТІВ»:

 Бібліографічний огляд творчості Павла Тичини, книжкова виставка в юнацькому секторі Новокаховської дитячо-юнацької бібліотеки  до 130-ліття з дня народження поета-класика.

                                                                               

                                                                                                                                           

                                                                                   Зі смутком на серці

                                                                                    З вінком на чолі

                                                                                  Скажу своє слово і

                                                                                  Зникну з землі.

                                                                                  І буду блукать я світами

           Над вами,

         І буду століття я думати думу-

          Без сміху, без суму.

               П.Г.ТИЧИНА

Ласкаво просимо  читачів до читального залу юнацького сектору і  відкрити для себе Павла Григоровича Тичину – одного з найвизначніших поетів ХХ століття, визнаного класика новітньої української літератури, якого обрала молодь і пізнати його творчість.

    27 січня 1891 року народився в с. Піски на Чернігівщині в  багатодітній родині дяка.

    1901р.  навчався за казенний кошт  - в чернігівській бурсі, в духовній семінарії. Будучи музично обдарований, з першого класу співав у семінарському, а згодом у міському самодіяльному хорі.

    1916 р. вступив до Київського комерційного інституту. Працював помічником хормейстера в театрі М.Садовського, володіє багатьма музичними інструментами, зокрема бандурою і кларнетом.

     Знайомиться з Лесем Курбасом, Кирилом Стеценко. У літературу П.Тичину привів Михайло Коцюбинський, познайомив з Михайлом Грушевським.

    1918 р. став членом редколегії газети «Рада»,вийшла перша збірка поезій «Сонячні кларнети», в якій відтворив українську версію символізму і власний поетичний стиль – кларнетизм.

    Тичина - Людина-поліглот, володів 18  іноземними мовами , перекладав з 40 мов (арабською, турецькою,  вірменською, грузинською, ідиш та інші).

    Поет Тичина – володар 3-х стихій культури: культури співу, культури малярства, культури слова.

1938-1967 р. упродовж 30 років був депутатом Верховної Ради УРСУ від Канівщини (захищав культпрацівників, вчителів,запровадив 1-вересня загальним днем початку навчального року).

1943-1946 р Міністер освіти України (відстояв викладання предметів у навчальних закладах українською мовою), Академік Академії наук УРСР.

Член –кореспондент  Болгарської академій наук.  Гарвардський університет і Асоціація англійських вчителів висувала Павла Тичину на Нобелівську премію.   Поет відмовився.     

1941 р.  Лауреат Сталінської премії , 1962р. Лауреат Шевченківської премії, Герой соціалістичної Праці, Кавалер п’яти орденів Леніна.

16 вересня 1967 р. Павло Тичина - академік, лауреат державної літературної премії ім. Тараса Шевченка, Міністр освіти Голова Президії Верховної ради УРСР – помер, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Найкращі твори Павла Тичини – Збірка «Сонячні кларнети» поеми         «Золотий гомін», «Скорбна мати», «Похорон друга», «Прометей», «Шабля Котовського»,  «Шевченко і Чернишевський»,«Сковорода»(поема-симфонія незакінчена).Художня проза – оповідання: «Спокуса», «Богословіє», «На ріках вавилонських», книга публіцистики «Творча сила народу».


Поетичні твори Павла Тичини


ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?-

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі,

Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить

 

Не Зевс, Не пан, не Голуб-Дух,-

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім – всі планети…

Прокинусь я – і я вже Ти:

Над мною, підо мною.

Горять світи, біжать світи

Музичною рікою.

І стежив я, І я веснів:

Акордились планети,

Навік я взнав, що Ти не Гнів,-

Лиш Сонячні Кларнети.

ХТОСЬ ГЛАДИВ НИВИ

Хтось гладив ниви, все гладив ниви,

Ходив у гніві і сіяв співи:

О, дайте грому, о, дайте зливи!-

Нехай не сохнуть злотисті гриви.

Хтось гладив ниви, так ніжно гладив…

СКОРБОТНА МАТИ

Проходила по полю,

В могилах поле мріє-

Назустріч вітер віє-

Христос воскрес, Маріє!

Христос воскрес?-не чула, Не відаю, не знаю

Не будь ніколи раю

У цім кривавім краю.

Христос воскрес, Маріє!

Ми – квіти звіробою.

Із крові тут юрбою

Зросли на полі бою.

Мовчать далекі села.

В могилах поле мріє.

А квітка лебедіє:

О згляньсь хоч ти, Маріє!

Із збірки «Вітер з України»

ЗА ВСІХ СКАЖУ…

За всіх скажу, за всіх переболію,

Я кожен час на звіт іду, на суд.

Глибинами не втану, не змілію,

Вархівями розкрилено росту.

Ніколи так душа ще не мужала!

Ніколи так ще дух не безумів!

О дух ясний- без яду і без жала-

Давно ти снив?- а вже сучасний дій

Всього мене обняв, здавив, напружив,

І я встаю, нову вдихаю міць.

Ек мрію, ні, повіки я розмружив-

Іронія і гордість на лиці,

Іронія…

Я дійшов свого зросту і сили,

Я побачив ясне в далині.

Товариство, яке мені діло,

Чи я перший, чи ні?

 

ВІТЕР З УКРАЇНИ

…Він корчувату голову з Дніпра:

«Не ждіть, пани добра:

Даремна гра!»

Ах, нікого так я не люблю,

Як вітра вітровіння,

Його шляхи, його боління

І землю,

Землю свою.

 

Із збірки «І рости, і діяти»(1945)

СЛОВО

Слово наше рідне!

Ти сьогодні зазвучало

Як початок, як начало,

як озброєння всім видне,

слово наше рідне!

********************************************

ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

*********************************

Як упав же він з коня

Та на білий сніг.

Слава!

 Слава! – докотилась

І лягла до ніг.

 Ще ж як руку притулив

к серцю ік свому.

Рад би ще він раз побачить

отаку зиму...

 





*********************************************

Арфами, арфами —

Золотими, голосними обізвалися гаї

 Самодзвонними:

Йд  е весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думи, думи-

Наче море кораблями, переповнилась блакить

-Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

 За матеріалами Хрестоматійних збірок та Інтернету.

Провідний бібліотекар  Марія Федотова

 

 


Немає коментарів:

Дописати коментар