ГІМН ЖИТТЮ ВІД «СОНЯЧНИХ КЛАРНЕТІВ»:
Бібліографічний огляд творчості Павла Тичини,
книжкова виставка в юнацькому секторі Новокаховської дитячо-юнацької бібліотеки
до 130-ліття з дня народження
поета-класика.
Зі смутком на серці
З вінком на чолі
Скажу своє слово і
Зникну
з землі.
І
буду блукать я світами
Над вами,
І буду століття я думати думу-
Без сміху, без суму.
П.Г.ТИЧИНА
Ласкаво просимо читачів до читального залу юнацького сектору і
відкрити для себе Павла Григоровича
Тичину – одного з найвизначніших поетів ХХ століття, визнаного класика новітньої
української літератури, якого обрала молодь і пізнати його творчість.
27 січня 1891 року народився в с. Піски на Чернігівщині в багатодітній родині дяка.
1901р. навчався за казенний кошт - в чернігівській бурсі, в духовній
семінарії. Будучи музично обдарований, з першого класу співав у семінарському,
а згодом у міському самодіяльному хорі.
1916 р. вступив до Київського
комерційного інституту. Працював помічником хормейстера в театрі М.Садовського,
володіє багатьма музичними інструментами, зокрема бандурою і кларнетом.
Знайомиться з Лесем Курбасом, Кирилом
Стеценко. У літературу П.Тичину привів Михайло Коцюбинський, познайомив з
Михайлом Грушевським.
1918 р. став членом редколегії газети
«Рада»,вийшла перша збірка поезій «Сонячні кларнети», в якій відтворив
українську версію символізму і власний поетичний стиль – кларнетизм.
Тичина - Людина-поліглот, володів 18 іноземними мовами , перекладав з 40 мов
(арабською, турецькою, вірменською, грузинською,
ідиш та інші).
Поет Тичина – володар 3-х стихій
культури: культури співу, культури малярства, культури слова.
1938-1967 р. упродовж 30 років був
депутатом Верховної Ради УРСУ від Канівщини (захищав культпрацівників,
вчителів,запровадив 1-вересня загальним днем початку навчального року).
1943-1946 р Міністер освіти України
(відстояв викладання предметів у навчальних закладах українською мовою),
Академік Академії наук УРСР.
Член –кореспондент Болгарської академій наук. Гарвардський університет і Асоціація
англійських вчителів висувала Павла Тичину на Нобелівську премію. Поет відмовився.
1941 р. Лауреат Сталінської премії , 1962р. Лауреат
Шевченківської премії, Герой соціалістичної Праці, Кавалер п’яти орденів
Леніна.
16 вересня 1967 р. Павло Тичина -
академік, лауреат державної літературної премії ім. Тараса Шевченка, Міністр
освіти Голова Президії Верховної ради УРСР – помер, похований на Байковому кладовищі
в Києві.
Найкращі твори Павла Тичини – Збірка «Сонячні
кларнети» поеми «Золотий гомін», «Скорбна
мати», «Похорон друга», «Прометей», «Шабля Котовського», «Шевченко і Чернишевський»,«Сковорода»(поема-симфонія
незакінчена).Художня проза – оповідання: «Спокуса», «Богословіє», «На ріках вавилонських»,
книга публіцистики «Творча сила народу».
Поетичні твори Павла Тичини
ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ…
Ви знаєте, як липа
шелестить
У місячні весняні
ночі?-
Кохана спить, кохана
спить,
Піди збуди, цілуй їй
очі,
Кохана спить…
Ви
чули ж бо: так липа шелестить
Не Зевс, Не пан, не
Голуб-Дух,-
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім – всі планети…
Прокинусь я – і я вже Ти:
Над мною, підо мною.
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, І я веснів:
Акордились планети,
Навік я взнав, що Ти не Гнів,-
Лиш Сонячні Кларнети.
ХТОСЬ ГЛАДИВ НИВИ
Хтось гладив ниви,
все гладив ниви,
Ходив у гніві і сіяв
співи:
О, дайте грому, о, дайте
зливи!-
Нехай не сохнуть
злотисті гриви.
Хтось гладив ниви,
так ніжно гладив…
СКОРБОТНА МАТИ
Проходила по полю,
В могилах поле мріє-
Назустріч вітер віє-
Христос воскрес,
Маріє!
Христос воскрес?-не
чула, Не відаю, не знаю
Не будь ніколи раю
У цім кривавім краю.
Христос воскрес,
Маріє!
Ми – квіти звіробою.
Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою.
Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляньсь хоч ти,
Маріє!
Із збірки «Вітер з України»
ЗА ВСІХ СКАЖУ…
За всіх скажу, за
всіх переболію,
Я кожен час на звіт
іду, на суд.
Глибинами не втану,
не змілію,
Вархівями розкрилено
росту.
Ніколи так душа ще не
мужала!
Ніколи так ще дух не
безумів!
О дух ясний- без яду
і без жала-
Давно ти снив?- а вже
сучасний дій
Всього мене обняв,
здавив, напружив,
І я встаю, нову
вдихаю міць.
Ек мрію, ні, повіки я
розмружив-
Іронія і гордість на
лиці,
Іронія…
Я дійшов свого зросту
і сили,
Я побачив ясне в
далині.
Товариство, яке мені
діло,
Чи я перший, чи ні?
ВІТЕР З УКРАЇНИ
…Він корчувату голову
з Дніпра:
«Не ждіть, пани
добра:
Даремна гра!»
Ах, нікого так я не
люблю,
Як вітра вітровіння,
Його шляхи, його
боління
І землю,
Землю свою.
‘Із збірки «І рости, і діяти»(1945)
СЛОВО
Слово наше рідне!
Ти сьогодні зазвучало
Як початок, як
начало,
як озброєння всім
видне,
слово наше рідне!
********************************************
ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
*********************************
Як упав же він з коня
Та на білий сніг.
Слава!
Слава! – докотилась
І лягла до ніг.
Ще ж як руку притулив
к серцю ік свому.
Рад би ще він раз побачить
отаку зиму...
*********************************************
Арфами, арфами —
Золотими, голосними
обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йд е весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думи, думи-
Наче море кораблями,
переповнилась блакить
-Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий…
За матеріалами Хрестоматійних збірок та Інтернету.
Провідний бібліотекар Марія Федотова
Немає коментарів:
Дописати коментар