Шевченківські досвідки в Новокаховській юнацькій бібліотеці
Ми
приходимо до Кобзаря як до української святині, аби набратися снаги,
пройнятися і причаститися великою вірою в «правду між людьми» і майбутнє
українства.
Шевченківські
досвідки «Слово, пісне, душа Кобзарева» до 205-ї річниці з Дня народження
Тараса Шевченка нещодавно відбулися в Новокаховській юнацькій бібліотеці. Гарно
вбрана читальна зала з портретом письменника, з книжковою виставкою його книжок
зустріла студентів 1-го курсу та викладачів
Новокаховського політехнічного коледжу. 
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій – не своїй землі, І не пом’яне батько з сином, Не скаже синові: «Молись. Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись». Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні... Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденою, збудять... Ох, не однаково мені. |
Бібліотекарі Марія Федотова і Світлана Новосьолова розповіли молоді цікаві факти з життя Тараса Шевченко, як поета, письменника, а
також – художника, бо спеціальність за дипломом у Тараса Григоровича (а
закінчив він Петербурзьку Художню Академію зі срібною медаллю) була –художник. Юнацтву дали можливість послухати музичні
твори на слова поета Т.Шевченко: «Думи мої», «Заповіт», «Мені однаково», «Пошук
щастя» у виконанні сучасних гуртів «Сад», «Кому вниз». Молоді
люди читали
поеми, думи, поезію Кобзаря, ділилися враженнями. Бо
глибинне шевченківське слово – то невичерпна скарбниця поетичної мудрості
й краси. До Шевченка треба доростати всім життям. Його геній
розрісся, як дерево з кроною над віками. Шевченко
універсальний. Його «Кобзар» – то нетлінна книга, духовний храм, за поезії якого – духовна велич і краса народу нашого, підняті ним на найвищу
височінь
Немає коментарів:
Дописати коментар